майстерня наживо

Багатьох відвідувачів моєї майстерні впізнаю на вулицях за привітними посмішками. Впізнаю і пригадую, які саме речі вони у мене виготовили — їх роботи у моїй пам’яті пов’язуються з обличчями авторів. Коли виробів дуже багато, я їх не запам’ятовую зовсім чи майже зовсім, тоді просто запам’ятовую усміхнене обличчя автора. Так трапилося, що всі у мене усміхаються…

Читати далі

Недавно до мене привели 6-ти річну дівчинку і ми з нею вчилися ліпити горня для бабусі та ялинкові прикраси. Її звуть Саша і вона знається на покемонах та принцесах, і дуже любить малювати дівчат з довгими нігтями та червонющими губами у різнокольорових сукнях.  За кілька перших  хвилин ліплення я помітив — Саша майже не працює лівою…

Читати далі

— Що б ти хотів виготовити? Вазу, миску, горнятко, чи щось інше? —  запитую у хлопця, який вперше у моїй майстерні. — Він хоче зробити вазу, куди ми будемо ставити квіти, —  швидко, ледве не криком вимовляє його мама. — А як же горнятко для тата? Я хочу горнятко для тата….., — ображено каже малюк,…

Читати далі

— Ми до вас не хотіли йти, але нам подарувала сертифікат до вас наша хресна, — постійно сміючись розповідає вона. — Наша хресна, хахахаха, вона така дивна, хахахаха, зовсім не знає Олічку, хахаха. (Мене хахахакання починає дратувати, та я дратування тримаю в собі, незнаючи як саме варто попросити аби припинили хаахахакати). — Вона постійно думає,…

Читати далі

Ходить до мене на ліпку Орися, їй 15 і вона сумнівається стосовно вибору професії. Її приводить бабуся і вона сексистка, яка постійно говорить, що Орисі вчитися не треба взагалі. “Вмієш читати, — от і добре”, — каже вона. — “Головне — вийти заміж, вміти готувати, вишивати та прибирати вдома. Покликання кожної жінки — народити дітей…

Читати далі