Коли я вирішив займатися керамікою, мене постійно переслідувало відчуття, що я щось роблю не правильно. Та відчуття, що все у мене все вдасться, переслідувало ще більше. Я думав: “Ну бля, якщо я почну все більше займатися улюбленою справою, я навчуся її робити якісніше і швидше. Якщо ж працюватиму на роботі, яку не люблю”, – думав я, – “я зненавиджу її, і співробітників, і атрибути і все-все-все. Краще спробувати ніж жалкувати, що нічого не зробив.” – Подумав я і досі не жалію.

“Що буде, якщо не вийде, у мене ж дитина мала”, – то був чи не найбільший страх. Я добре продавав на фестивалях і все вдавалося. “Наснаги багато і все буде добре”, – цим я себе заспокоював.

Я вирішив взяти в оренду своє перше приміщення і почати працювати лише на себе. Якщо захочете взяти в оренду приміщення, переконайтеся, що маєте вірних друзів. Хоч трьох. Мені постійно щось треба було допомоги рукастих чуваків (я таким не був, по трохи над цим працюю) і якби не вони, я б стратив ті гроші, яких навіть нема.

У мене було напівпорожнє приміщення з розмальованими стінами, в борг куплена пічка і 40 кілограмів глини. Пічкою користуватися не дуже вмів, на ній навіть не було приладу для вимірювання температури, а кількість глини здавалася надто великою, аби я міг її використати протягом року. Я і далі робив прикраси, та марив виготовленням посуду. “Треба робити щось таке, що потрібне всім – якісь миски та горнятка”, – думав я і потрохи навчився робити відливний посуд.

На творчому шляху, я зустрічав ще тоді ніхєра не сумлінних партнерів і просто зрозумів, що далеко не всім можна довіряти.

Я марив виготовленням посуду і спершу навчився його відливати (для цього треба спеціальні форми і литну керамічну масу) і для зростання в якості роботи вирішив поступити в академію мистецтв. “Там ж є кафедра художньої кераміки, там є розумні технологи, от і навчать мене”, – подумав я і вирішив сам себе підготувати до вступу (живопис, рисунок, композиція). – “Якщо не складу іспитів – хєр з ним, закину ту ідею.”

Готувався я добре і вступив в той же рік, коли й вирішив. Цим я зрозумів, що можу сам добре і серйозно організуватися і підготувати себе. Академія здавалася джерелом знань та храмом технологій. Але навчатись не вийшло – знання довелося випитувати, а робота і майстерня з’їдали стільки часу, що я вирішив – академія не дає прямого прибутку, і той непрямий (знання) не такий, якого було б достатньо. Про академію маю ще кілька цікавих історій, але то, либонь, згодом.

Тому далі вчився самостійно. Чи не наймудріше, що я зробив того часу – то вступив в академію, а потім її кинув. Я серйозно хотів навчитися виготовляти посуд, і тому один з моїх дуже древніх друзів таки піддався на
вмовляння і змайстрував мені гончарного круга (зараз успішно працює його 4-та модифікація). Перша модифікація не пропрацювала й хвилини – у неї по-зрадницькому згорів двигун. Академії у мене вже не було, я вчився гончарити сам (в академії сяк-так навчився, завдяки одному хорошому майстру, який вмів і хотів навчити).

Отак важко і на помилках власних я і навчився гончарити, і правильно висушувати різні глиняні маси та різні вироби з них, і випалювати не маючи приладу вимірювання температури. Зрештою, цей час самоосвіти та згрібання інформації з різних джерел допоміг мені переконатися у тому, що якщо ти над чимось працюєш – у тебе вийде, таланту мало – треба спершу працювати важко, навчитися, а тоді все піде легко. Якби мені тоді хтось дав оце все прочитати – я б працював з подвійною силою. Хоча ні. Я і так працював на повну. Без ліні та з наснагою. Щодня, весь вільний час. Не все вдавалося саме з першого разу, але все вдавалося. Вдається і буде вдаватись. Чого і вам бажаю, якщо натхненно працюватимете.

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *